...Вона блює і співає

 Блоґери викривають чергову брехню qassab'ів стосовно знищеного пропагондонського Ту-154:
Над наявними на сьогоднішній день результатами розслідування падіння російського військового літака Ту-154 в своєму блозі на сервері Aktuálně.cz розмірковує також блогер Гержман Хроми, колишній працівник Міністерства закордонних справ Чехії.
На підставі даних російських сайтів він посилається на те, що сказав керівник комісії по розслідуванню падіння літака – міністр транспорту Марко Солонін: «Є очевидним, що робота техніки була нестандартною». Проте, за словами начальника служби безпеки польотів авіації Збройних сил РФ, генерал-лейтенанта Сергія Байнетова, «за попередніми даними, однозначного збою техніки не сталося».
Блогер звертає увагу на те, що «максимальна висота, набрана цим великим транспортним літаком, була 250 метрів при швидкості 360–370 км на годину… Знайдено та вивезено 12 великих та майже 2000 невеликих уламків літака, 19 тіл та 230 фрагментів тіл».
Посилається також на те, що на інтернеті з’явилися незліченні фотографії уламків: розірвана на шматки обшивка фюзеляжу, скручені пропелери рам силової системи, базові (тобто найміцніші) частини крила, розірвані на шматки непередбачуваною силою важелів якогось механізму… «І це все – внаслідок падіння літака на поверхню води з висоти 250 м при швидкості 370 кілометрів на годину? А від людських тіл, відділених від безпосереднього зіткнення з поверхнею води конструкцією фюзеляжу літака, всередині на борту з декоративним облицюванням інтер’єру та масивними сидіннями після такого падіння залишилися тільки «фрагменти»? Хіба таке відбувається при подібних аваріях?» – недовірливо питає блогер.

 "Чому ми не розриваємо Договір про дружбу з Росією? Бо йдемо до міжнародного суду з позовом за його порушення"
(Інтерв'ю з заступником міністра закордонних справ Вадимом Пристайко)
– На недавньому зовнішньодипломатичному форумі, присвяченому аудиту зовнішньої політики, посли західних держав без дипломатії говорили, що Україні слід розраховувати на себе, а не сподіватися на зовнішню підтримку. Ви тоді назвали це гіркими пілюлями, які треба проковнути. Чи вони вилікують нас від ілюзій?
– Повірте, в цьому будинку (МЗС. – Ред.) ілюзій немає давно! Просто ми не кричимо «Все пропало» – є люди, які це роблять і без нас. Наше завдання – проковтнувши гіркі пілюлі, зрозуміти, чому ми мусимо це робити. Але водночас ми не можемо допустити, щоб наші партнери думали, що ми не є достатньо «зрілими», щоб визначити своє місце у світі й те, як ми хочемо цього досягти.
Саме тому я змушений був коментувати слова дуже поважних послів і наших партнерів, які відверто нагадали, скільки вони для нас зробили. Це теж було доволі… непросто слухати. При цьому посол Німеччини сказав, що Україні не потрібен план Маршалла, створюйте привабливі умови для інвесторів і шукайте гроші на зовнішніх ринках. Таку пораду дивно чути від країни, яку підняли з руїн, і заплатили за це інші держави.
Треба також пам’ятати, що план Маршалла по відношенню до Німеччини діяв після війни, в якій вона була агресором, але інші нації знайшли в собі сили дати їй кошти зі своїх кишень. Тому, мені здається, що німецький Посол, який казав: «Чому ви заглядаєте в кишені наших платників податків?», просто трошки забув, що відбувалося в його країні в кінці 40-х – на початку 50-х років. І наш обов’язок як дипломатів нагадати, що ми готові до “гірких пілюль”, але давайте будемо справедливими щодо того, як і кому вони приписуються.

 Victor Tregubov: Нравится мне этот инспирированный Гудименко срач вокруг "Иронии судьбы". Не только как провокатору, но и как религиоведу, и как фанату социальной философии.
Нравится он мне тем, что началось этическое и эстетическое переосмысление всей советской ритуалистики. А "Ирония судьбы" - это ж уже давно не кино, а ритуал.
Причем это уже не чистое отторжение, из серии "фу потому что совок", это уже отторжение с пояснением, какие именно качества Женечки Лукашина вызывают у современного человека тугую струю блевотины.
А переосмысление ритуалов - это важнейший шаг на пути к расколдовыванию сознаний и демонтажу предыдущей ментальности.
Мы уже переосмыслили девятоемая.
"Древняя традиция" Нового Года за авторством душки Постышева — на очереди.
Тихонечко, легонечко, без резких движений перерастаем. Падают мостики.
P.S. Признак необратимости прощания с советской культурной моделью, имхо - это прощание с советской контркультурой и псевдоконтркультурой.
В смысле, когда нам Михалков (любой) и Гайдар душу не радуют,
а "Незнайка" со "Стариком Хоттабычем" уже кажутся галимой пропагандой - это еще полпути.
Последняя треть будет, когда Высоцкий окончательно станет чем-то далеким и чужим,
а к песням Цоя нужны будут примечания. Вот тогда уже точно не будет возврата.
 // Із тієї ж серії — заборона московських пєвцов ротом «Владімірскій цєнтрал, вєтєр сєвєрний», «Бутирка», «Лєсоповал» і прочіх Шуфутінскіх. Бо у нас, на жаль, майже кожний школяр знає, чому «к адіннадцаті туз» — це погано.